Главное / Андрій ЧОРНУХА. ІСТОРІЯ ОДНОГО ЮВІЛЕЮ

У період сталінських репресій 1935-1937 років Київський інститут шляхетних панянок (Жовтневий палац) перетворили на катівню НКВС, де в підвалах загинули тисячі представників інтелігенції. Зокрема художники-бойчукісти. Ідеологічний вирок тим жертвам ухвалював Центр пропаганди пролетарського мистецтва - структурний підрозділ Ради Народних Комісарів УРСР.

У "фахівців" сього Центру було виключне право вирішувати, яке мистецтво потрібне народу, а яке - вороже.

У повоєнні роки Центр отримав помпезну назву - Дирекція художніх виставок України (ДХВУ). А з метою подальшої роботи в пропаганді ідей марксизму-ленінізму та пролетарського інтернаціоналізму в мистецтві для сьогó збудували великий павільйон на території Жовтневого палацу - символічне, міркую, поєднання колишньої катівні та храму радянської культури. Поруч, на вулиці Орджонікідзе (Банковій), як відомо, знаходився ЦК КПУ, співробітники якого безпосередньо керували "творчими" здобутками в діяльності ДХВУ, на яку витрачалися чималі кошти: на закупівлю творів соцреалізму, на організацію виставок, зокрема, пересувних, на заробітну плату 180 осіб штатних працівників.

У фондах ДХВУ й сьогодні дбайливо зберігають скульптурні та живописні зображення комуністичних "святих" - Маркса, Лєніна, Свєрдлова, Сталіна, Каґановича, Брєжнєва та інших дрібніших достойників.

У 80-ті роки ХХ сторіччя державні та партійні органи УРСР вирішили збудувати для пропаганди пролетарського мистецтва новий - просторіший та помпезніший - "храм". Старий павільйон зруйнували, а на його місці розпочалося будівництво нового. Та події 1991 року внесли корективи до задумів радянських чиновників. І недобудований "храм" поволі почав саморуйнуватись. А коли на його дасі виросли будяки, довелося цей довгобуд знести. Сьогодні кияни добре знають про сей пустир за парканом, що розкинувся за адресою: вулиця Інститутська, № 3.

Але яка доля колективу ДХВУ?

Міністерство культури України надало сій установі в оренду велике приміщення в Київському комбінаті "Художник", де облаштовано фонди ДХВУ, робочі кабінети для 30 співробітників, половину з яких складають старі, загартовані компартією, кадри. Вони й нині спрямовують усі процеси життя цієї установи.

Хоча в 90-і роки творча діяльність ДХВУ переорієнтувалася від диктатури пролетаріату на українську мелодраму, старі кадри все одно ностальґують за минулим, вимагаючи шанобливого ставлення до "героїчної" історії ДХВУ.

Останнім часом керівництво ДХВУ часто звертається до Міністерства культури, інших установ із вимогою підтримати святкування 75-ої річниці від дня заснування Дирекції - Центру пропаганди пролетарського мистецтва в масах. Подейкують, листуванням та через Інтернет вони поінформували численні культурницькі установи України про свій ювілей, нетерпляче чекаючи на привітання та мабуть нагороди. Певною мірою в сьому божевільному задумові сприяє Міністерство культури України, яке витрачає на підтримку функціонування ДХВУ мільйони гривень, все ще доручаючи їм проведення культурно-мистецьких заходів, закупівлю творів мистецтва.

Сьогодні ж, коли ми крокуємо до цивілізованої світової спільноти, від якої Україну відлучили 95 років назад, є нагальною необхідність звільнити наш поступ від старого мотлоху, що тягне нас на дно духовної деґрадації, залишаючи нас залежними від колишньої катівні в Жовтневому палаці та від Биківні.

ddd 31 Января 2012 09:42
Пролетарське мистецтво вічне, воно має розвиватися й надалі! Негайно встановити у Межигір"ї, Конча-Заспі, Безрадичах та Козині "дівчат з веслом", "дівчат зі сковорідкою" та "дівчат із шампуром"!

Имя

Будь ласка введіть Ім'я

Сообщение

Сообщения не должны содержать ссылки на сайты

Проверочный код

Я не робот

Будь ласка введіть код